Вони – Інші

Дитина народжена матір’ю, повністю зв’язана з нею, запах, звуки, голос, тактильні відчуття сприймає її тіло як одне ціле до 4-х місяців. З 4-х місяців до 10-ти місяців у малюка йде головний розвиток його особистості, прийняття себе і мати відокремлюючи та розуміючи себе як індивідуальність; відрізняючи себе від навколишнього світу інших людей; віддзеркалюючи себе у часі й просторі.

Якщо дитина була відірвана від матері до 4-х місяців і не символізувати – дитина йде у регрес (повернення назад до стану «функції, рослини»), начебто вона пропадає для всіх, її не існує. Бажання і потреби дитини не враховуються матір’ю. Тобто задовольняються навколишньому, з яким у неї не має більше ні емоційних, ні мовних, ні мімічних та ні рухливих обмінів. Вона не приймає через образ тіла схему тіла (анатомічно), який живе сам по собі, як анонімний зразок роду – потяг до смерті.

Дитина сприймає своє тіло не як своє в реальності, а як функції організму «у відпустці».

Дитина-аутист свої особисті крики сприймає у вигляді галюцинацій, як якийсь звук у формі навідних жахів. Ці звуки знаходяться в розумінні дитини, як десь без часу та простору. Дитина сприймає матір як «зниклу» у своєму фантазмі(уяві) чи пам’яті. Тіло і руки немовля виражаються як прохання, спроба комунікації від рота до грудей, це пов’язано з безсвідомим образом як цілісного. Образ сприймається функціонально, як «кліщі, щелепи» матері. Цей страх сприйняття відображується малюком, як регулярне колисання без задоволення та крику. Немовля, яке колисає мати у своїх руках, психічно відображує як прохання спроби комунікації від рота до грудей. Але вона(дитина) безсвідомо не пов’язує цілісний образ: діада мати – дитина. Він чіпляється іноді за свої особисті руки, кисті, заливши фетишем материнських грудей до його тіла єдине загадування – гарант відносин годування, асоціює з грудьми та руками материнської турботи, визначаючи любов.

Такі діти проявляють страхи у вигляді фобій, які з часом зростають. Ці фобії дитина не сприймає як свої і відображує на навколишній світ. Ця фобічна симптоматологія виникає у ранньому віці й маючи захисну функцію, поступово охоплює все лібідо дитини. В аутистів є потяг до смерті і тому виникають різні страхи та фобії, які з часом зростають. Прагнучи приборкати фобії, аутист забороняє бажанню проявитися на об’єкти. Факт жити супроводжується весь час символічною функцією і в образах має часткові об’єкти. Фобія відображує характер переслідування і дитина попадає у важкий психотичний стан.

Травматичний аутизм може виникнути й до реального інциденту. Це випробування завжди відноситься до кастрації, залишились не символізованими від чого і страждає немовля.

Така дитина собі думає: «Якщо мене не має, не має в будь-якій «присутності», (небезпека комунікації і страх вторинного відривання від матері), «Я не присутній, я не під ударом, означає я нічим не ризикую».

Дитина аутист по розумінню психотерапевта має гострий розум та спосіб, супровід страждання, він може з ним говорити, не даючи йому у вину маску, в яку одягнувся: байдужість, мовчазність, дії тварини.

Так йому можливо допомогти знайти себе як людину та суб’єкт свого бажання, допомогти прийняти знову ранену людяність в «схемі» (анатомія) тіла, відновити образ тіла зі схемою тіла.

З народження до шести місяців найважливіший період для всіх дітей у розвитку психосоматичного стану. Тому необхідно щоб хоч одна людина, яка може постійно турбуватись про немовля була біля нього і спілкувалася з ним, бо дитина народжується у мову і з неї необхідно говорити про неї й все що навколо.

Проявляти і відчувати любов до своєї дитини – це найбільший подарунок та визнання дитиною що вона жива і щаслива!