Лист Українцям!

Дорогі мої українці та україночки, пишу для всіх вас з відкритим серцем та душею свої думки та почуття щодо реальності нашого життя, яка доторкнулась до кожного сердечка в нашій країні та не тільки – це Війна. Кожен з нас відчуває суворість війни через свою суб’єктивну реальність і розуміння того, що коїться. В нас усіх є почуття та ставлення щодо одне одного, а особливо до ворога. Ми всі переживаємо різні емоції та наше тіло так само реагує на страх, відчай, біль, непотрібність, злість, ненависть.  

Небезпека відчувається усюди…  

Так складно думати, що стало з нашим життям та умовами навколо нас. Мені за все дуже боляче, особливо за маленьких дітей та немовлят, які відкриті й від щирого серця радіють нам і хочуть, щоб ми дорослі, так само захоплювалися їхніми посмішками та здобутками. Дітки реагують на навколишній світ та реальності сьогодення тільки через призму нашого відображення емоцій. 

Кожний із нас відчуває страждання і біль, а в голові думки: «Чому?  Навіщо?» 

Хтось втрачає віру в майбутнє, хтось сенс життя. Але я відчуваю, що всі ми ставимо собі питання і це вже пошук істини для себе, свого розвитку та трансформації своєї душі, відношення до себе і навколишнього світу. 

Я багато думала про свою Україну, яку «розбирали» по шматочках і відбирали нашу культуру та мову. Але завдяки нашому народу, який зібрався разом, згуртувався і почав діяти, як ніколи раніше: допомагати, працювати до повного виснаження, відчувши біль у всьому тілі – все одно боротися за себе, своїх побратимів, свою землю і всю Україну. Та боротьба, яка нас всіх огорнула і та агресія, яка допомагає діяти, іноді з любов’ю, а іноді з гнівом, але всі ми прагнемо Перемоги, насамперед у собі, у своїх силах: «Я зможу!» Так ми всі показуємо своїм дітям, що здаватись це не про нас, бути сильними, натхненними, вірити в краще, попри те, що багато вбитих та померлих українців. Нас всіх, і дітей і дорослих, «ламають», щоб ми не були вільною, незалежною і дуже сильною нацією. Цей час, як ніколи показує нам, що ми нездоланні й сила козацького духу є в кожного з нас. 

Втома від війни, від жаху навколо, від ворогів, від сильного шуму та звуків ракет і літаків, дає комусь сил, а комусь відчай та «темряву». І такі моменти, коли кожний з нас когось чи щось втрачає – дає безмежну дуже сильну психологічний біль, яку не так просто подолати. В такі моменти приходить на думку будь-що: препарати, алкоголь, суїцид, сльози, висока тривожність, панічні атаки, неочікуваний страх, сплутаність думок. Не  зрозуміло, що конкретно робити, немає ніякої підпорядкованості, розгубленість, не знаєш на кого «спертися», як до основи, фундаменту, втрата цінностей, чогось корисного для інших. 

Коли настають такі моменти нашого стану і немає до кого звернутись по допомогу: виговоритись, виплакатись, викричатись – тоді із найкращих дій буде звернутись до психотерапевта, який може вислухати тебе і налаштувати на найкращий стан психічної рівноваги. Після можливості виговорювання, людина відчуває легкість та задоволення, з’являються крила і смак до життя. 

Наші емоції різнобарвні, наповнення нашої душі різне і добре, кожний з нас може принести й зробити щось корисне для себе, близьких і для всієї країни. Коли людина прагне чогось більшого у своїй реалізації та допомагає іншим, вона відчуває насолоду і задоволення від зробленого добра. 

Життя в нас єдине і це найбільший скарб, щоб реалізуватися, розвиватися, надавати допомогу, відчувати любов до всього, що оточує. 

Завдяки любові ми хочемо жити, творити, приносити задоволення, бути корисними й допомагати своїм українцям кохати та бути коханими  – бо ми того варті! 

Любов нас окриляє та об’єднує в такий різноманітний час реальності!