Життя дорослого та дитини під час війни

Людина народжується в наш світ з бажанням жити та розвиватися. Потреба у воді, їжі, сні, теплі – все це надважливо для того, щоб повноцінно жити. Але людина хоче розвиватися, і завдяки дорослій людині у немовля виникає бажання у мовленні (говорити), емоційному та фізичному зв’язку. Можливість пізнавати світ за допомогою іншого, володіння предметами та здатність до гри й відчуття потрібності у любові та комфорті, адаптація до різних умов життя та стресів. І це дає можливість стати повноцінною людиною. Бувають у житті людини зміни негативного характеру, події які спричинили вихід із зони комфорту. На даний час це стосується воєнних дій в Україні. 

В наш непростий час Війна стала великим кордоном між життям і смертю, від задоволення до травмування. Не всі можуть психічно впоратись з собою та своїми рідними. Дуже велике емоційне навантаження, де не має можливості критично мислити, відчувати реальність та знайти в собі сили пройти цей шлях. Хтось відчуває нестерпний біль, хтось відчайдушність, зневіру, хтось втрачає сенс жити далі. Сама людина, яка може знаходитися поруч і розуміє, що відбувається, може допомогти саме Словом, спокійним емоційним станом, може підтримати та підбадьорити того, хто потребує допомоги; саме можливість відкрити почуття, виговоритися, що він відчуває – це найбільша цінність для того, кому це адресовано, хто може витримати розповідь, спроба впоратись з чимось, символізувати, дати цьому назву, щось сконструювати психічно, себе вписати в те, що трапилося, щоб з’явилась можливість все зв’язати, весь сенс та означаючі. 

Дуже багато психічної енергії лібідо йде на перероблювання інформації подій, які трапились, що дало велику травматизацію, де було безсвідомо реалізоване бажання вбити чи бачити вбивство, насилля. 

Психічну травму може відчути людина скоріше, яка бачить ці події війни, ніж та, яка знаходиться в самому епіцентрі, ставши учасником насильства. 

Страх, тривога, втрата сенсу життя, втрати своїх рідних, близьких, сильна ненависть, бажання зробити боляче ворогу, помститися за всі злочини, відчуття жалю, провини, сором, паніка, апатія, регрес, ступор і т. д. Всі ці емоції людина та дитина переживає з великою втратою енергії. Маленька дитина складно усвідомлює, що навколо неї коїться і завдяки своєму близькому дорослому, в більшості до матері «спирається» на її емоції та дії й так само поводить себе, ідентифікуючись із нею. Якщо дитина не в змозі знайти для себе близьку людину поруч, на яку може «опиратися» та довіряти, то дитина може «піти у регрес» – повернення назад у розвитку; може розсипатись на частини через те, що складно побачити повний облік себе у дзеркалі завдяки дорослому – стабільний стан свого “Я”, втратити себе у часі та просторі; не відчути реальність і піти у фантазії; “зануритися”, сховатися у свій внутрішній світ. 

Всі ці стани  не дають можливості відчути себе у реальності, критично мислити та адаптуватися до умов, в яких знаходиться чи перебуває. 

Коли мама знаходиться біля дитини спокійною, не має панічного страху, може з нею говорити, то дитина може себе відчувати щасливою і в ситуації війни. Новонароджені діти й діти, які перебувають у животику матері, теж відчувають якісь хвилювання матері, а мати віддзеркалює все, що вона, відчуває, і дитина вбирає почуття матері, що дає змогу жити та бути щасливою. 

Це дає цінність та досвід, як для мами, так і для дитини перебувати в тих умовах в яких вони знаходяться, завдяки «збиранню» себе психічно та змога назвати словом, пережите усвідомлюючи, що сталося, дає змогу знайти сенс і бажання жити, спокою у своєму стані та стабільності відчувати себе живим.