Стадії горя: етапи “нормального” горювання (перша частина)

Для «нормального» горювання характерний розвиток переживань на кількох стадіях з комплексом симптомів і реакцій, притаманний кожній стадії.

Картина гострого горя у різних людей дуже схожа.

При нормальному перебігу горювання характерні періодичні напади фізичного страждання, спазми в горлі, припадки задухи з прискореним диханням, постійна потреба зітхнути, почуття порожнечі в животі, втрата м’язової сили та інтенсивне суб’єктивне страждання, що описується як напруга або гострий душевний біль.

Триває стадія гострого горя близько чотирьох місяців, умовно включаючи чотири з нижче описаних стадій.

Тривалість кожної стадії по часу різна, крім того, стадії можуть мінятись місцями, протікати одночасно та з часом повторюватись протягом тривалості періоду гострого горя.

1. Стадія шоку

Трагічна звістка викликає жах, емоційний ступор, відстороненість від того, що відбувається, або, навпаки, внутрішній вибух. Світ може здаватися нереальним: час у сприйнятті людини може прискорюватися або зупинятися, простір звужуватися.

У свідомості людини з’являється відчуття нереальності того, що відбувається, душевне оніміння, байдужість, спустошеність. Притуплюється сприйняття зовнішньої дійсності, і тоді часто з’являються прогалини у спогадах про цей період.

Найбільш виражені такі риси:

– постійні зітхання, скарги на втрату сили та виснаження, відсутність апетиту;

– можуть спостерігатися деякі зміни свідомості – легке почуття нереальності, відчуття збільшення емоційної дистанції з іншими («як вони можуть посміхатися, розмовляти, ходити до магазинів, коли існує смерть і так близько»).

Зазвичай комплекс шокових реакцій тлумачиться як захисне заперечення факту чи значення смерті, що оберігає скорботного від зіткнення зі втратою відразу в усьому обсязі.

2. Стадія заперечення (пошуку) характеризується зневірою у реальність втрати.

Людина переконує себе та інших у тому, що «все ще зміниться на краще», що «лікарі помилилися», що «незабаром померлий повернеться» тощо.

Тут характерно не заперечення самого факту втрати, але заперечення факту сталості втрати.

В цей час людині буває важко утримати свою увагу в зовнішньому світі, реальність сприймається як би через прозору плівку, крізь яку часто пробиваються відчуття присутності померлого: обличчя в натовпі схоже на обличчя рідної людини, дзвінок у двері й думка: це він. Такі бачення цілком природні, але лякають, приймаються за ознаки божевілля, що насувається.

Свідомість не допускає думки про чиюсь смерть, вона цурається болю, який загрожує руйнуванням, і не хоче вірити в те, що власне життя тепер теж має змінитися. У цей період життя нагадує поганий сон, і людина відчайдушно намагається «прокинутися», щоб переконатися, що все залишилося як раніше.

Заперечення — це природний захисний механізм, який підтримує ілюзію про те, що світ змінюватиметься тільки за нашим бажанням, чи баченням, а ще краще – залишається незмінним.

Але поступово свідомість починає приймати реальність втрати та її біль. Ніби до того порожній внутрішній простір починає заповнюватись емоціями.

3. Стадія агресії

Яка виражається у формі обурення, агресивності та ворожості стосовно оточуючих, звинувачення у смерті близької людини себе, рідних чи знайомих, лікаря що лікував, та ін.

Перебуваючи на цій стадії зіткнення зі смертю, людина може загрожувати «винним» у смерті людям, або навпаки займатися самобичуванням, відчуваючи свою провину в тому, що сталося.

Людина, яку спіткала втрата, намагається знайти в подіях, що передували смерті, докази, що вона не зробила для померлого всього, що могла (не вчасно дала ліки, відпустила одного, не була поряд і т.д.). Вона звинувачує себе у неуважності та перебільшує значення своїх найменших помилок. Почуття провини може обтяжуватись ситуацією конфлікту перед загибеллю.

Картину переживань значно доповнюють реакції клінічного спектра.Ось деякі з можливих переживань цього періоду:

– Зміни сну

– Панічний страх

– Зміни апетиту, що супроводжуються значною втратою або придбанням ваги

– Періоди незрозумілого плачу

– Втома та загальна слабкість

– М’язовий тремор

– Різкі зміни настрою

– Нездатність зосередитися та/або згадати

– Зміни сексуальної потреби/активності

– Недостатня мотивація

– Фізичні симптоми страждання

– Підвищена необхідність говорити про померлого

– Сильне бажання усамітнитися

Спектр емоцій, що проживаються в цей час, також досить широкий; людина гостро переживає втрату та погано контролює себе. Проте якими б нестерпними були почуття провини, відчуття несправедливості та неможливості подальшого існування, все це — природний процес переживання втрати.

Коли агресивність знаходить свій вихід, інтенсивність емоцій знижується, настає наступна стадія.

4. Стадія депресії (страждання, дезорганізації) – туги, самотності, відходу в себе та глибокого занурення в правду втрати.

Саме на цю стадію припадає більша частина роботи горя, тому що людина, яка зіткнулася зі смертю, має можливість крізь депресію і біль шукати сенс, переосмислювати цінність власного життя, поступово відпускати відносини з померлим, прощаючи його і себе.

З’являється безліч важких, іноді дивних і лякаючих почуттів та думок. Це відчуття порожнечі та безглуздості, розпач, почуття покинутості, самотності, злість, вина, страх і тривога, безпорадність. Типовими є незвичайна поглиненість образом померлого та його ідеалізація — підкреслення надзвичайних достоїнств, уникнення спогадів про погані риси та вчинки.

Пам’ять, як навмисне, ховає всі неприємні моменти стосунків, відтворюючи лише чудові, ідеалізуючи картинки, посилюючи цим хворобливі переживання. Часто люди раптом починають розуміти, наскільки вони були щасливі і наскільки не цінували цього.

Горе накладає відбиток і на відносини з оточуючими. Тут може спостерігатися втрата теплоти, дратівливість, бажання усамітнитися.

Змінюється повсякденна діяльність. Людині важко буває сконцентруватися на тому, що вона робить, важко довести справу до кінця, а складна діяльність може на якийсь час стати зовсім недоступною. Часом виникає несвідоме ототожнення себе з померлим, що проявляється в мимовільному наслідуванні його ходи, жестів, звичок, міміки.

У фазі гострого горя скорботний виявляє, що тисячі  дрібниць пов’язані в його житті з померлим («він купив цю книгу», «йому подобався цей вид з вікна», «ми разом дивилися цей фільм») і кожна з них занурює його свідомість у «там-й-тоді», у глибину потоку минулого, і йому доводиться пройти через біль, щоб повернутися на поверхню.

Це надзвичайно важливий момент у продуктивному переживанні горя.

Наше сприйняття іншої людини, особливо близької, з якою нас поєднували багато життєвих зав’язків, пронизано незавершеними спільними справами, нереалізованими задумами, непрощеними образами, невиконаними обіцянками.

У роботі з цими сполучними ниточками і закладено сенс роботи горя щодо розбудови ставлення до померлого.

Як це не парадоксально, гострий біль та страждання викликаються спогадами про померлого і часто людина в нападі гострого горя підсвідомо відштовхує його від себе. Тому не померлий йде від нас, а ми самі йдемо від нього щоб зменшити свій біль. Але цей, зроблений власними руками відрив, цей власний відхід, це вигнання близького: «Іди, я хочу позбутися від тебе…» і спостереження за тим, як його образ дійсно віддаляється та зникає, і викликають власне душевну порожнечу та небажання жити далі.Біль гострого горя – це біль не лише розпаду, руйнування та відмирання, а й біль народження нового шляху. Колишнє роздвоєне буття повинно з’єднатися пам’яттю, тоді відновлюється зв’язок часів, і поступово зникає біль.

Продовження в наступній статті